А ЯК ЖЕ БЕЗ ПОЛЬСЬКОЇ ПІСНІ? «ZAWITAJ, RANNA JUTRZENKO»

Адвент у більшості українських католиків асоціюється з роратніми Месами. Звичай відправляти у Адвенті роратню, тобто вотивну Месу про Пресвяту Діву Марію, походить ще зі старих часів, коли Благовіщення Господнє святкувалося за тиждень до Різдва, 18 грудня. Сама назва «Рорати» походить від співу на вхід, яким традиційно розпочинається ця Меса: «Rorate caeli desuper» – «Росу, небеса, злийте». Сама Меса відправляється на світанку, що до сходу сонця.Ще один спів, яким традиційно розпочинали ранкову Месу на честь Богородиці, це латинський антифон «Ave stella matutina» («Витай, зоре світанкова»). Вважається, що його написав св. Петро Достойний у ХІІ ст. Переклад польською з’явився на початку XVII ст., перші мелодії – тоді ж. Тобто це теж епоха бароко… Традиційно, крім рорат, «Zawitaj, ranna jutrzenko» виконувалася під час цілонічних чувань біля тіла померлого, у похоронних обрядах, а також перед розарієм чи Лоретанською літанією.
Однією із причин вибору на проект «4 адвентових співи» саме цієї пісні стало те, що у нашому адвентовому репертуарі взагалі мало богородичних співів, а цю пісню, крім як на початок Роратньої Меси, рекомендується виконувати також під час Мес другої частини Адвенту. До речі: в українській мові існує прикметник «богородичний», натомість прикметника «марійний» не існує. Суфіксальне творення, коли твірна основа – ім’я, з суфіксом «н»? Хоч один приклад можете навести? В такому випадку слід вжити або родовий відмінок іменника, або присвійний прикметник з суфіксом «ін» – Маріїн, але найбільш доречним буде в нашому випадку прикметник «богородичний». А «марійський» взагалі відноситься до марійців – фіно-угорського народу, який проживає у Росії. Це так, зауваження на полях. Просто прикро, що в католицькому середовищі ця граматична помилка трапляється дуже часто.
Далі трохи відвертості. Одна з найбільших проблем, з якою змагається перекладач, це проблема вибору. І ця проблема проявилася у нашій пісні в повну силу. Виявилося, що вона має щонайменше три версії слів, які між собою суттєво різняться, тож при перекладі довелося добряче поламати голову, які саме слова перекладати. Кількість версій, що мають вклинення одного-кількох ще інших стовпчиків, теж була досить значна. Латинський варіант довелося одразу ж (насправді після багатьох пошуків, роздумів і консультацій) відкинути. Першою причиною було те, що польський переклад – це настільки вільний переспів латинського оригіналу, що спільного з ним залишилося дуже мало. Друга, навіть важливіша за першу – латинська мова офіційно є мовою нашої Церкви (що підтверджується величезною кількістю документів), тож якось навіть нерозумно перекладати цей спів. Виконувати оригінал – і край. Щонайбільше – зробити не еквіритмічний, а дослівний – підрядковий – переклад, але це вже не наша задача. Крім того, як показав досвід, здобутий уже на власній шкурі, переклад, навіть найкращий, все одно в наших парафіях не співають. Григоріанську мелодію розучити – треба докласти старань, набагато простіше залабати на Месі релігійний шансон.
Потім довелося відсіяти з польського тексту явні анахронізми, як то: «владичице Корони Польської» (мається на увазі назва держави, великі літери тут на місці), «прав нашим рицарством і гетьманами» і т.п. Мабуть, саме це й стало причиною, що пісню не вмістили у пісенник Яна Седлецького.
Ще один дуже важливий нюанс: у польських співах наголос дуже часто зміщується на догоду мелодії, а наша мелодія (про її вибір далі) саме така. І якщо у польській мові це синкопування звучить більш-менш адекватно, то українською виглядає, що ніби перекладач мови не знає. Даруйте, але в нашому українському католицькому репертуарі таких пісень, де наголоси стоять де завгодно, але тільки не там, де треба, як то кажуть, хоч греблю гати. Тож мелодію довелося обирати одразу, ще перед перекладом слів.
Тут теж було весело: два варіанти у пісеннику Фляша і по одному в Мьодушевського, Седлецького і Кльоновського. Не мало, не багато – п’ять. Шоста, регіональна, але цікава і древня, знайшлася в Інтернеті. А пам’ять з дитинства у голові зберегла ще одну, сьому, яку виконували і ще багато хто пам’ятає на Поділлі. Після консультації зі спеціалістами з України та Польщі дійшли до консенсусу: дати «подільську» мелодію і мелодію від Фляша. Скоріш за все, перша мелодія на Поділля «примандрувала» теж із Польщі, але чомусь не була зафіксована в пісенниках, а в Україні збереглася. Інші мелодії теж були цікаві, проте було прийняте рішення не морочити людям голову зайвою інформацією.
Ось, виконання латиною: https://www.youtube.com/watch?v=LutunKjMPyE
Польською: https://www.youtube.com/watch?v=kKCVYdlABA0
Регіональний варіант, капела Бродув: https://www.youtube.com/watch?v=AZSKCGGjoLA

Українською:
«Подільська» мелодія, хор кафедральної парафії св. апостолів Петра і Павла, м. Луцьк:

Мелодія з пісенника Фляша, хор парафії Успення Пресвятої Богородиці, м. Тернопіль