01. На що спертися

Перед тим, як братися до роботи, слід уяснити собі не тільки умови задачі, а й те, якими правилами керуватися при її вирішенні, на що можна спертися. Будемо лаконічними. В нашому випадку точками опори є: документи Церкви, закони здорового глузду, досвід церковних спільнот і – в останню чергу – власна думка. Саме в такому, а не в іншому, порядку.

Розглянемо почергово кожен із цих пунктів. Найбільш надійною опорою для нас є документи Церкви, які стосуються літургійної музики. До них зокрема віднесемо (у хронологічному порядку):

Motu proprio «Inter pastoralis officii sollicitudines», папа Пій Х, 1903 р.

Апостольська конституція «Divini cultus», папа Пій ХІ, 1928 р.

Енцикліка «Mediator Dei», папа Пій ХІІ, 1947 р.

Енцикліка «Musicae sacrae disciplina», папа Пій ХІІ, 1955 р.

Інструкція про сакральну музику і літургію, Священна конгрегація обрядів, 1958 р.

Конституція про святу літургію, розділ VI Сакральна музика, Другий Ватиканський собор, 1963 р.

Інструкція про музику у святій літургії «Musicam sacram», Священна конгрегація обрядів, 1967 р.

Інструкція про концерти у храмах «Lex Romae datur», Конгрегація Божого культу, 1987 р.

Обіжник про підготовку і відзначення пасхальних свят, Конгрегація Божого культу, 1988 р.

Загальний вступ до Римського Месалу, 2002 р.

Це буде нашою основною базою. До неї слід обов’язково додати ще п’ять інструкцій, виданих Конгрегацією Божого культу, які пояснюють різні аспекти виконання Конституції про літургію. Є ще кілька документів, які напряму не стосуються літургійної музики, але до яких нам теж доведеться звернутися, це буде дещо пізніше.

Далі – закони здорового глузду. Це тільки на перший погляд цей пункт здається простим. Парадоксально, але саме аксіоми доводити найважче. Здається, саме тут у нас виникатиме найбільше розбіжностей. Побачимо…

На третій сходинці нашої ієрархії цінностей – досвід інших церковних спільнот. Чому лише на третій? Бо не завжди досвід інших локальних Церков можна застосувати в нашій ситуації і не завжди їхні рішення можуть зарадити аналогічним проблемам у нас, в Україні. Проте в багатьох питаннях все-таки варто подивитися, а як конкретну проблему розв’язали (чи не розв’язали) сусіди. Велосипед вже давно винайшли, вдруге це робити не варто.

Пункт четвертий. Власна, тобто апріорі суб’єктивна, думка. Як би ми того не хотіли, нікуди ми від неї не дінемося. Але при вирішенні питань будемо намагатися якомога менше спиратися на цю – саму ненадійну – точку опори.

Анатолій Оліх