Спочатку потрібно визначитися, чим саме ми будемо займатися, в якому напрямку нам іти.
Спочатку розглянемо Інструкцію про музику у святій літургії «Musiacam sacram», видану Святою конгрегацією обрядів 5.03.1967 р. У деяких інших документах ми теж можемо знайти потрібні нам дані, проте тут вони подані найбільш сконцентровано.
«п. 4 а. Під поняттям сакральної музики ми розуміємо ту музику, яка була створена задля прославлення Господа Бога і відзначається святістю та досконалістю форми.
п. б. Говорячи в цьому документі про сакральну музику, ми маємо на увазі: григоріанський спів, сакральну поліфонію – старовинну і сучасну в різноманітних її формах, музику – органну і призначену для інших інструментів, допущених до використання у храмі, а також сакральний спів люду – чи то літургійний, чи загалом релігійний».
Тепер по черзі. Ситуація із григоріанським співом окреслена Церквою у багатьох документах (для тих, хто захоче перевірити, даємо кілька посилань: Sacrosanctum concilium, п. 116, Musicam sacram, п. 50, Inter Oecumenici, п. 90, Загальний вступ до Римського Месалу, п. 41). Позиція Церкви чітка й однозначна: григоріанський спів є власним і основним співом латинської Церкви. Мало того, в п. 47 «Musicam sacram» говориться: «Душпастирі повинні дбати про те, щоби вірні вміли спільно мовити і співати незмінні частини святої Меси, їм визначені, не тільки рідною мовою, а й мовою латинською».
Те, що григоріанський спів має бути в літургії, жодним сумнівам не підлягає. З репертуаром теж все більш-менш зрозуміло, адже він творився не одне століття і задовільнить усі потреби. Практичні розв’язання, пов’язані із григоріанським співом, розглянемо в окремій статті.
На рахунок сакральної поліфонії, чесно кажучи, відомо не дуже багато. Церковні джерела говорять про «канонічні» твори Джованні П’єрлуїджі да Палестрини, зібрання яких становить аж 33 томи. Він написав більше сотні мес, понад сімсот релігійних мотетів, десятки гимнів, інших церковних співів. Видати ноти його творів, а також творів Йоаннеса Окгема, Якоба Ольбрехта, Нікола Гомбера чи інших церковних композиторів епохи Ренесансу – проблема суто технічна, яка розв’язується порівняно безболісно. Але ми цим питанням узагалі не будемо займатися, адже виконати месу Палестрини на 8 голосів зможе далеко не кожен парафіяльний хор. Із сучасними композиторами ситуація взагалі невизначена, адже Церква, рекомендуючи для вживання в літургії сучасну поліфонію, відбувається у документах загальними словами на кшталт «а також іншими поліфонічними творами».
Так само ми не будемо займатися й органною музикою. Це теж проблема радше технічна (зібрати репертуар і видати) і не така нагальна, як пісенник для люду Божого.
Нашим завданням буде останній пункт цього переліку – літургійний спів. Наголосимо: не релігійний, а саме літургійний, тобто такий, який надається до використання у богослужіннях. Може, це прозвучить банально, але цей постулат треба озвучити: всяка літургійна пісня є релігійною, але не всяка релігійна пісня є літургійною. Літургійні пісні мають відповідати більш жорстким критеріям. Про них ми і будемо говорити, тільки трішки пізніше.
Перед початком залишилося уяснити ще кілька концептуальних речей. Вибачте, що вступна частина затягнулася, але нічого не поробиш – мусимо.
Анатолій Оліх
