Досі ми переважно говорили про текстові характеристики текстів літургійних пісень, настав час теж трохи поговорити про музику (насправді хочеться закрити тему кількох пісень, які ми зачепили в попередній статті).
Одразу поставимо чітку межу: в цій статті і в циклі загалом говоритимемо не про сакраментальну інструментальну музику, не про поліфонію, а виключно про мелодії співу люду під час літургії.
Конституція Sacrosanctum Concilium про сакральну музику говорить небагато: «Нехай перейняті християнським духом композитори відчувають своє покликання до того, щоб плекати сакральну музику і примножувати її скарби.
Нехай створюють мелодії, позначені рисами справжньої сакральної музики, що її зможуть співати не лише більші хори, а й для менших хорів вони будуть придатними і сприятимуть діяльній участі всієї громади вірних» (SC 121).
Інструкція про музику у святій літургії «Musiacam sacram», видана Священною конгрегацією обрядів 5.03.1967 р., вже більш конкретна. Зокрема, тут говориться:
«59. Композитори, опрацьовуючи нові твори, нехай дотримуються зв’язку з традицією, яка в творах для Божого культу передала Церкві істинні скарби. Нехай вивчають древню музику, її види і властивості, одночасно беручи до уваги нові норми і вимоги святої Літургії таким чином, щоб нові форми органічним чином виростали із уже існуючих форм, а нові твори ставали новим доробком у скарбниці музики Церкви настільки ж цінним, як і старий.
60. Нові мелодії для текстів у національних мовах вимагають, звісно, випробування і дослідження, аж доки вони дозріють і осягнуть досконалість. Не можна однак допустити, щоб у Церкву, навіть лише заради випробування, було запроваджене будь-що, що не відповідає святості місця, гідності літургійних обрядів і побожності вірних».
Конференції єпископів за певний час від публікації конституції та інструкції побачили потребу конкретизувати певні моменти, адже виявилося, що до літургії самі ж служителі Церкви почали активно впроваджувати нелітургійну музику, керуючись здебільшого власними смаками та ігноруючи церковну традицію. Конференція єпископату Польщі видала в 1979 р. Інструкцію про літургійну музику після ІІ Ватиканського собору, а зовсім недавно, у 2017 р. Інструкцію про церковну музику. Зокрема в цій новій інструкції ще раз був повторений п. 10 старої: «п. 7. Слід безумовно стати на сторожі виконання такої літургійної музики, яка є автентичним мистецтвом, скерованим завжди на святість культу, і впроваджувати до літургії тільки те, що відповідає святості місця, гідності літургійних обрядів і побожності вірних. Не можна в літургії виконувати творів мирського характеру».
Тема сакральної музики надзвичайно широка; зараз же ми займемося «творами мирського характеру» (вірніше – почнемо займатися, бо в одній статті всього ніяк не охопити) і причин, чому їх не можна використовувати.
В минулій статті ми розглядали пісню «Господи, Ти нам дав». Так от, музика до цієї пісні – це твір переможців Євробачення 1995 р., дуету ірландської скрипальки і норвезького піаніста «Secret garden» із їхнього дебютного альбому «Songs from a Secret Garden». Дует творить у стилі неокласики.
Мелодія надзвичайно лірична, ніжна, легко «впадає у вухо» (ось посилання, варто послухати), але: Церква, як ми тільки що бачили, забороняє мелодії поп-культури використовувати в літургії.
На це є кілька причин. Перша з них, це те, що з авторами музики в більшості випадків потрібно узгоджувати право використання їхньої інтелектуальної власності. В іншому разі це порушення сьомої заповіді, тобто крадіжка, що нам, християнам, зовсім не личить. Друга причина, це те, що така музика дуже часто викликатиме в учасників літургії асоціації зі своїм першоджерелом – автором, виконавцем, фестивалем, фільмом і т.п.; таким чином подібна музика виконуватиме прямо протилежну своєму завданню функцію – не вестиме до Бога, а відволікатиме від нього.
Перероблене «Алілуя» Леонарда Коена, яке полюбляють виконувати на Месах з уділенням шлюбу, яскравий тому приклад. Сам колись кілька разів був свідком: як тільки діти чули знайому мелодію, одразу ж (діти безпосередні) починали перешіптуватися: «Шрек, Шрек!» Батьки теж розпливалися в посмішці… Для тих, хто не в курсі – був такий мультик. Приклад, можливо, в наш динамічний час трохи вже нафталіновий, але він однозначно демонструє, як діє цей механізм.
Насправді ці дві причини не є вже аж такими грізними: кількість подібних пісень не надто значна. Навіть зрадимо таємницю: якщо копати досить глибоко, можна відкрити, що деякі з відомих нам літургійних піснеспівів, і то досить древніх, зродилися наперекір цим правилам, але ці виключення радше тільки підтверджують загальний принцип.
Набагато небезпечніша третя, найважливіша причина: використання мирських мелодій у літургії веде до деформації смаку і до «розмивання» самого поняття літургійності, його критеріїв. Принципи поп-музики відрізняються від законів літургійної музики, місцями вони навіть антагоністичні. Наслідком використання нелітургійної музики в літургії стає нечутливість і нездатність відрізнити сакральне від несакрального, а це – пряма дорога введення до літургії профанаційних елементів і до втрати в літургії католицької традиції та ідентичності взагалі. На жаль, це вже доведений життям факт.
Ну от, ми починали з того, якою має бути літургійна пісня, а зараз переключилися на опцію «якою не повинна бути літургійна пісня». Що ж, часом нам доведеться саме в такому форматі формулювати свою думку.
Тему «мирського характеру» ми розглянемо більш розгорнуто в наступній статті. Далі буде.
Анатолій Оліх
