Святого Амвросія Міланського, літургійний спомин якого Римська Церква відзначає 7 грудня, вважають творцем і прабатьком латинського церковного гимну. Щоправда, першим автором церковних гимнів на Заході був св. Іларій з Пуатьє (+ 367), проте його твори була занадто складні як у метричному, так і змістовому плані, і не знайшли використання у літургійній практиці Церкви. А от гимни Амвросія, завдяки не тільки богословській докладності, а й поетичній витонченості та яскравій, майже візуальній, красі, стали невід’ємною частиною Літургії годин західної Церкви.
Варто зазначити, що святий Амвросій не тільки написав перші гимни нашої Церкви, але й запровадив звичай виконувати їх у ході літургії. Про це пише святий Августин, навернення якого відбулося саме в той момент, коли він почув один із гимнів авторства святого Амвросія.
«Недавно міланська Церква прийняла звичай втішати й заохочувати, коли об’єднані великим запалом голоси й серця всіх братів переходили в могутній спів. За рік, а може, й більше, до того, коли введена в оману аріанами Юстина, мати молодого царя Валентиніана, переслідувала у своїй єресі раба Твого Амвросія, побожна юрба провела ніч у церкві, готова вмерти зі своїм єпископом, рабом Твоїм. Самі тоді запропонували гімни й псалми, щоб співати їх за східним звичаєм з тією метою, аби народ не занепав духом і не зневірився під тягарем смутку. Ця новина збереглася від того часу аж по сьогоднішній день, а наслідують її численні, майже всі, громади вірних в інших частинах світу» (Святий Августин, Сповідь, Книга 9., частина VII, 15. Переклад Юрія Мушака).
Пропонуємо вашій увазі гимн, який написав у обложеному аріанами міланському храмі святий Амвросій. Тобто, іншими словами, пропонуємо познайомитися зі співом, який можна вважати одним із самих перших літургійних католицьких гимнів (якщо не найпершим), від якого пішли всі інші літургійні співи в Бревіарії. Вже тільки цього одного факту достатньо, щоби пізнати цей текст.
Переклад гимну здійснювався за обставин, подібних до ситуації написання. Святий Амвросій творив свій текст уночі, замкнувшись у храмі зі жменькою вірних вченню Церкви, а ззовні їх оточувала набагато більша юрба єретиків-аріан. Перші строфи українського тексту народжувалися 24 листопада, у блекаут. Особливої потреби детально описувати немає, всі українці знають із власного досвіду: немає електрики, опалення, води, телефонного зв’язку та інтернету, на життя теж чигає набагато чисельніший злий ворог… Проте гимнами Амвросія Міланського зараз прославляє Бога вся свята Католицька Церква, а аріани – там, де й повинні бути, тобто в пеклі.
Aeterne rerum conditor в наш час мовлять, за латинським Бревіарієм, у недільні утрені І і ІІІ тижнів. Ось як він звучить латиною:
У бревіарному варіанті оригінальний текст дещо скорочений, у ньому немає 17–24 строф, натомість є доксологія (строфи 33–36), якої немає у Амвросія. Тут наводимо повний варіант, без скорочень, із дотриманням оригінального розміру – ямбічного диметру, яким написані всі без винятку гимни святого Амвросія.
1 Одвічний сущого Творець,
Ти владарюєш ніччю й днем,
Часам Ти встановив уклад,
Щоб не тяжким був їх тягар.
5 Ось піє вже провісник дня,
Котрий не спить в глибоку ніч,
Мандрівцям світло провідне,
Що розділяє тьму нічну.
9 Пробуджений світанок геть
Зганяє з неба чорноту,
Усі, котрі зблудили, шлях
Злочинний покидають свій.
13 Ось набирає сил моряк, –
Вщухає хвиля штормова.
Ось Скеля-Церква, вчувши спів,
Сльозами омиває гріх.
17 Повстаньмо теж у повні сил:
Ось півень будить всіх зі сну!
Оспалим півень – на докір,
Тим, що не вірять – на ганьбу.
21 Надію повертає він,
Здоров’я тим, хто захворів,
В убивці відбирає меч,
Вертає віру тим, хто впав.
25 Поглянь, Ісусе, на хитких,
І нас, узрівши, підкріпи –
Твій погляд віддаляє гріх,
В сльозах розчинює вину!
29 Ти, Світло, почуття осяй,
Душі оспалість розжени,
Наш перший звук і всі діла
На славу будуть хай Тобі.
33 О Христе, Владарю благий,
Нехай Тобі разом з Отцем
І з Духом, що втішає нас,
Возноситься навік хвала. Амінь.
Ось іще одне виконання:
Гімн розпочинається закликом до Творця всього, що існує, який усім править; це саме Він, а не сліпа випадковість, вчинив, що змінюються пори дня і ночі. Завдяки Його доброті людина отримала орієнтири в часі та заданий ритм життя, щоб легше було зносити його тягарі. Ніч у гимні Амвросія – це не лише темна частина доби, це – метафора стану, в якому серце людини наражається на дію темних сил. Тому людина із тугою і надією чекає світанку, який розжене морок. У 5-й строфі на сцену виходить головний герой цього гимну – півень. Святий Амвросій в оригінальному тексті теж не називає птаха по імені, але про це легко здогадатися (піє провісник дня). Цей півень не тільки кукурікає, він іще є ніби світлом, яке показує куди йти і яке розділяє нічну тьму – в оригіналі: «відділяє ніч від ночі» (nocte noctem segregans).
Його спів пробуджує світанок, він його «запускає» (строфи 9–13). Світло поступово зганяє з неба темряву, зблукалі покидають свій злочинний шлях, в моряка відроджується в серці надія, бо тихішає грізне море. Образ Скелі-Церкви (Petra Ecclesiae) двоплощинний – це і згадка про Петра-Скелю, який розплакався, почувши спів півня після свого відречення від Ісуса, і про Церкву як спільноту вірних, яка оплакує свої чисельні гріхи.
Далі, у строфах 17–21 (цих строф у сучасному Бревіарії немає) святий Амвросій закликає всіх прокинутися на крик півня і набратися сили. Він, поступово розвиваючи сюжет гимну, уже називає його півнем (gallus). Автор говорить, що цей півень є докором для оспалих і байдужих, а для тих, хто його відкидає, він є посоромленням. Так святий Амвросій підводить слухача до розуміння, що герой його гимну – це Містичний Півень (Gallus Mysticus), тобто Христос. Цей Півень повертає надію душі, зціляє тіло, допомагає не піддаватися злу (відбирає меч в убивці) і повертає віру (21–24 строфи).
І вже в наступній строфі Амвросій називає головну дійову особу не алегорично, а відкрито, по імені. Це Ісус! Так само, як поступово світанок перетворюється на день: спочатку починає сіріти, потім починає ясніти небо, заставляючи поступово розсіюватися темні кольори, потім червоніє горизонт і сходить сонце, заливаючи все своїм світлом, так само наш автор поступово, поетапно вів слухача гимну від тривоги ночі до несміливого сподівання, потім до знайомства, розуміння і врешті до зустрічі та поклоніння Господу Христу. Автор у 29 строфі, кульмінації гімну, називає Ісуса Світлом. Ця строфа – паралель сходові сонця, яке тріумфально заливає світлом все навкруги і вже на залишається місця ночі. Ісус є Світлом, якого прагне людина, і це Світло осяює людську душу і людський розум, не залишаючи місця темряві зла.
31 і 32 строфи – це прослава Господу і прохання про освячення всього дня для спільноти, яка молиться: хай наш перший звук у цьому дні і всі діла, які ми будемо робити впродовж дня, будуть на славу Господу.
Насправді в цьому гимні є ще досить багато образів і пластів, яких ми навіть побіжно не зачепили в цьому огляді, але він і так уже набрав чималого розміру. Проте, безсумнівно, гимн святого Амвросія «Aeterne rerum conditor» вартий витраченого тобою часу, Читачу. Актуальності він за більш ніж півтори тисячі років точно не втратив. Для мене зараз цей ранковий гимн сьогодні звучить зовсім інакше.
А, може, хтось би виконав?
P.S. У роботі використовував дуже корисну і дуже хорошу статтю кс. Аркадіуша Ноцоня із Рима, опубліковану в «Vox Patrum» 32 (2012), t. 57, яку люб’язно надав автор.
P.P.S. Зі святим Амвросієм ми не прощаємося.
Анатолій Оліх
